РОЗКО́ТИСТО. Присл. до розко́тистий 1. Біля залізниці гримнуло розкотисто, по-весняному, так, що задвигтіла земля (Автом., Так народж. зорі, 1960, 279); Засміялася Орися розкотисто, гінко, по-дівочому (Тют., Вир, 1964, 509); За лісом хтось розкотисто заспівав, ідучи луками (Гончар, II, 1959, 222); Розкотисто заіржав [кінь], звівши голову (Ле, Наливайко, 1957, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 709.