РОЗКОРЧО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розкорчува́ти. Вся площа розсадника розкорчована; // у знач. прикм. Гуркоче трактор на розкорчованій цілині (Кучер, Зол. руки, 1948, 116); // розкорчо́вано, безос. присудк. сл. Викопано канави, розкорчовано кущі, зрізано купини, площу зорано і засіяно вівсяницею, тимофіївкою та іншими травами (Хлібороб Укр., 2, 1966, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 709.