РОЗКО́ЛЮВАТИСЯ, юється, недок., РОЗКОЛО́ТИСЯ, ко́леться, док.

1. Від удару, тиску і т. ін. розділятися на частини, осколки, шматки. Аж іскри сипалися навколо, а камінь не хотів розколюватись (Донч., V, 1957, 104); Впав саркофаг, і земля застогнала. Десять рабів він скалічив і сам розколовся надвоє (Л. Укр., І, 1951, 425); Кавун хруснув і розколовся зигзагами на дві рівні половинки (Мик., II, 1957, 191); * Образно. Раптом небо понялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на землю (Коцюб., І, 1955, 316); Голова розколювалася від страшного болю (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 65).

2. перен. Розділятися на групи внаслідок розбіжності в думках, поглядах (про суспільство, колектив, організацію і т. ін. та їх членів). Та хіба ж я можу бути з холодочком м’яти-рути? Ні тим більш сховатись десь: світ розколюється ж весь! (Тич., II, 1957, 8); З того часу, як людське суспільство розкололося на класи і з’явилася держава, навколо питання про неї точиться гостра ідеологічна боротьба (Ком. Укр., 12, 1963, 65); // Набувати внутрішнього розладу, роздвоє

ності. Життя його роздвоїлося, розкололося надвоє (Мирний, III, 1954, 186); І враз… ніби щось надвоє розкололося в ньому, і, ні з цього ні з того, захотілось йому сміятись… (Вільде, На порозі, 1955, 84).

3. тільки недок. Пас. до розко́лювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 707.