Про УКРЛІТ.ORG

розколотий

РОЗКО́ЛОТИЙ, РОЗКО́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розколо́ти. Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (Коб., І, 1956, 450); Наталя, виявляється, самотужки підтягла ослаблі струни в піаніно з розколотою кимось кришкою (Збан., Сеспель, 1961, 417); В сучасному світі, розколотому на два ворожі табори, точиться запекла боротьба між силами прогресу і силами реакції (Ком. Укр., 5, 1963, 70); * Образно. Вітри падолиста й сніги падолиста! Розколота вибухом північ імлиста, Вогнем український процвів падолист! (Перв., І, 1958, 350); // у знач. прикм. Її голос, високий та дзвінкий на високих нотах, вже трохи хрипів на низьких, неначе розколота посуда (Н.-Лев., І, 1956, 392); // розко́лото, безос. присудк. сл. Дівчинку здибав колись маленьку Там, де землю Дніпром розколото (Плужник, Вибр., 1966, 163).

2. у знач. прикм., перен. Який розколовся (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 706.

вгору