РОЗКОЛИ́ХАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розколиха́ти. [Леся (сама):] Не можна гудити чоловіка, не знаючи, які в його думки… Невже ж тільки тим і розколихана його душа, щоб шукати якихось… марципанів (Коч., І, 1956, 87); Дуб’яга гнав коня крізь ніч, розколихану дзвонами (Цюпа, Грози.., 1961, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 705.