РОЗКЛЕ́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗКЛЕ́ЇТИСЯ, е́юся, е́їшся, док.

1. Роз’єднуватися у місцях склеювання (про предмети). Богдан невміло почав крутити з шматка газети цигарку; вона розклеювалась у нього (Гончар, Людина.., 1960, 110); Бік у глобуса м’яко ввігнувся, і глобус тут же розклеївся на дві половини (Донч., VI, 1957, 105); От Андрійко-неумійко Клеїть змія малюкам. Змій розклеївсь, Та зате ось До стільця приклеївсь сам (Бойко, Ростіть.., 1959, 104); // Розкриватися, розтулятися (про губи, очі, повіки).

2. перен., розм. Розладнуватися, не відбуватися (про справи, починання і т. ін.). [Ярчук (Дзвонить телефон. Бере трубку):] А! Доброго здоров’я! Ну? Буде сьогодні ваша делегація? Що?! Розклеюється!? (Мик., І, 1957, 378); У сільбуді тим часом гулянка розклеїлася. На всіх вплинув арешт Говорухи, якого всі досі боялися зачіпати (Кир., Вибр., 1960, 187); // Припинятися, розриватися (про дружні, інтимні або сімейні стосунки). Як виявилось згодом, він був на десяток років старіший за неї, мав перед тим дружину, але щось там розклеїлося (Загреб., Диво, 1968, 449).

3. перен., розм. Занепадати духом. Я здогадався, чому в такий час зайшли Недокус і Сягайло. Поспівчувати, можливо, підтримати. А треба, бо справді ж розкис, розклеївся чоловік (Збан., Малин. дзвін, 1958, 120); // Погано себе почувати, нездужати; // Погіршуватися (звичайно про стан здоров’я). Про моє здоров’я не турбуйся, я не дам йому розклеїтись серйозно (Л. Укр., V, 1956, 381).

4. тільки недок. Пас. до розкле́ювати 1, 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 703.