РОЗКИ́СЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до розки́снути. Їхати справді було б і трудно, бо поки б хтось дістав у Буркуті фіру та поки б доїхав у Вижницю, то все одно міг би на вечір спізнитись або приїхати втомленим і розкислим до краю (Л. Укр., V, 1956, 370).

2. у знач. прикм. Який під дією води, вологи або тепла став м’яким, грузьким, перетворився на кисіль, місиво. Перемерзла скотина після тяжкої холодної ночі рвалася до паші, але загрузала в глиняному розкислому грунті (Вол., Самоцвіти, 1952, 156); Вмостившись під брезентом на снарядах, вони їли розкислий, набряклий дощовою водою хліб (Гончар, Людина.., 1960, 102); Однієї ночі потис морозець, і розкисле болото закостеніло (Мак., Вибр., 1956, 588).

3. у знач. прикм., перен., розм. Який унаслідок чого-небудь набув розслабленого стану, став млявим; // Якому не властива зібраність, зосередженість. Межи козаками нудився [Анатоль], чогось шукав, вистежував, то раптом брався до військової роботи й так само раптово покидав — не годен зосередити розкислої уваги (Кач., II, 1958, 360); // Який виражає розслаблений стан, млявість. Запах горілого хліба піднімав в комісара непереборне бажання — розрядити свій маузер в розкислу фізіономію Тіфенбаха, винного в кепській охороні барж (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 698.