РОЗКВІТА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до розквіта́ти. Сходить сонце, у вікно видно розквітаючий бузок (Рад. літ-во, 2, 1957, 50); «Розкладання християн» набирає у нього [у Ш. Руставелі] характеру сміливої боротьби за нове життя, очищене від бруду й брехні, за красу вільної, всебічно розквітаючої людини (Тич., III, 1957, 61); Ціла Росія буде прислухатися, як ці випадкові слухачі, до кожного слова, що він [М. Гоголь] уже написав і що напише в повну силу своєї розквітаючої душі (Полт., Повість.., 1960, 483).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 693.