РОЗКВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗКВІ́ТНУТИ, ну, неш; мин. ч. розкві́т, розкві́тла, ло і розкві́тнув, розкві́тнула, ло; док.
1. Розкривши бутони, давати квітки; розпускатися. За день брунька [проліска] на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою пащицею (Смолич, II, 1958, 10); В саду там при місячнім світлі Чудовії рожі цвітуть; Там ло́тосу квіти розквітли (Л. Укр., IV, 1955, 80); Побіля садочка розквітли пахучі жоржини (Гірник, Друзі.., 1953, 7); *Образно. На щоках їй розквітли дві червоні плями, немов запізнілі маки смутної, жовтої осені (Мик., II, 1957, 40); // Покриватися, встелятися квітами, буяти цвітінням. Ще не втишились вітри студенії, А луки розквітають зеленії! (Крим., Вибр., 1965, 76); Ще дерева не розквітали, Не пробилась трава з землі (Вирган, В розп. літа, 1959, 38); Не раз вже проросло на цій землі зерно, не раз уже земля розквітнула садами (Гонч., Вибр., 1959, 241); *Образно. Місяць травень, коли наростає трава на сіно й на ліки, розквітав після Юрійового дня (Ю. Янов., II, 1958, 186); Розквітнув яскравими прапорцями бульвар над морем (Кучер, Дорога.., 1958, 115).
2. перен. Досягати найкращої пори розквіту своїх фізичних і духовних сил, молодості, краси, таланту і т. ін. Столичний актор може рости, розквітати і розвивати свій талант (Смолич, Театр.., 1940, 194); А над усе [любили] — свою країну, Де ми родились і жили, Де ми любили, розквітали, Ходили з щастям по землі (Стельмах, V, 1963, 111); Однолітка з дівчатами класу, вона, проте, раніше за них розквітла (Гончар, Тронка, 1963, 39); // Ставати радісним, жвавим, набувати радісного, жвавого вигляду. Мені не залишалось нічого іншого, як захоплюватись.. конем. Чуючи це, Яків Степанович розквітав, ніби не про коня йшла мова, а про когось із найближчих господаря (Збан., Малин. дзвін, 1958, 73); Худорляве личко [хлопчика] ясніє, розквітає все, освітлене білопінною хвилею (Гончар, Циклон, 1970, 10); Дисертантка розквітнула, немов жоржина. Вона мовчки ручкалася з усіма, посміхалася до всіх (Ле, Право.., 1957, 10); // Проявлятися з більшою силою, міцніти (про почуття, талант і т. ін.). Любка повагом відходила боком до дверей, неначе кралася до свого щастя, до своєї воскреслої любові, що у весну її спізнілу буйно розквітала (Ле, Міжгір’я, 1953, 85); ІІісля поневірянь в поневолених шляхетською Польщею західноукраїнських областях перебралися на Радянську Україну Амвросій Бучма і Мар’ян Крушельницький — тут на всю свою силу почав розквітати їх великий талант (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 268); Від сліз тих надія ясная, Радісна, тиха надія, мов квітка лелії, розквітла (Л. Укр., І, 1951, 23); — Я собі уявляю, як розквітнуть кращі властивості нашого народу… (Довж., І, 1958, 486); // Пройматися, сповнюватися радістю, щастям. Бачура спостерігав, як Ковалів та Осадчий, всівшись у кутку, діловито розмовляли про річку, серце у нього розквітало (Чаб., Тече вода.., 1961, 76); Душа моя на мить, на мить одну розквітла (Олесь, Вибр., 1958, 53).
Розквіта́ти (розкві́тнути) душе́ю (се́рцем) — пройматися радістю, щастям. Як же він зрадів, як розквітнув душею, коли.. почувся схвильований голос: — Егей, земляче, та й ти тут? (Збан., Сеспель, 1961, 332); Розквіта́ти (розкві́тнути) у́смі́шкою — радісно, щасливо усміхатися. Оленка перестає плакати,.. заспокоюється, а поспавши — розквітає усмішкою (Гончар, Тронка, 1963, 303).
3. перен. Успішно розвиваючись, досягати найвищого ступеня піднесення, процвітання. Велике мистецтво може розквітати під впливом ідей сильних, життєздатних.. Соціалістичні ідеї більше, ніж всякі інші, довели свою силу і життєздатність (Талант.., 1958, 7); Історія Нового Риму — Східної Римської імперії знала часи, коли в цьому багатстві на людській крові розквітали науки й мистецтва, культура й письменність (Скл., Святослав, 1959, 144); Творчість Янки Купали на повну силу розквітла тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції (Тич., III, 1957, 447); За роки Радянської влади в Грузії докорінно змінилися робітничий клас і селянство, виросла своя інтелігенція, розквітла самобутня грузинська культура, що має давні і славні традиції (Ком. Укр., 11, 1967, 17); // поет. Ставати кращим, прекраснішим. Відчинивши в майбутнє брами, Розквітає красуня-Варшава (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 84); Життя розквітало, країна міцніла (Забіла, Малим.., 1958, 15); Як пісня в садах солов’їна над дзеркалом срібним ріки, розквітне моя Україна (Сос., II, 1958, 482).
◊ Пи́шним цві́том (кві́том) розквіта́ти див. пи́шний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 693.