РОЗКВА́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКВА́СИТИ, а́шу, а́сиш, док., перех.

1. Розмочуючи, робити багнистим, грузьким (землю, дорогу, шлях і т. ін.). Дощі розквашували землю (Підс., Віч-на-віч, 1962, 138); Шляхи фронтові дощ до краю розквасив… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 325); // безос. Возили перегній з станції. Дорогу розквасило, і доводилося їздити рано, коли підмерзало (Минко, Вибр., 1952, 57); // Розмочуючи, псувати що-небудь, робити непридатним для користування. Хлюпа дощ на заводські одвірки, дахи розквасив (Ус., І сьогодні.., 1957, 24); Сталь зрозумів, що картонному глобусові прийшов край. Злива розквасить його, змиє з нього всі фарби (Донч., VI, 1957, 105).

2. розм. Розбивати до крові (звичайно обличчя, ніс). Старе й мале по всім світі вже заговорило, Що Гітлеру на Вкраїні розквасили рило (Коломийки, 1969, 395); Минув я п’яних — хай їм біс, А то іще розквасять ніс… (Нех., Казки.., 1958, 18).

◊ Розква́сити гу́би, фам.: а) скривити губи, збираючись заплакати або плачучи. Маруся ж розквасила губи, і з очей їй покотилися на червоні щоки великі, як дощові краплини, сльози (Юхвід, Оля, 1959, 97); б) розплакатися. — Ну, чого розквасила губи? — обзивається чернець [до бабусі] з прихожої (Тесл., Вибр., 1950, 59); в) почати задаватися, чванитися. [Маруся:] Розквасить губи [Одарка] та й дума, що ось-то яка я красуня!.. Хороша, як курка задрипана! (Кроп., І, 1958, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 692.