РОЗКА́ЯННЯ, я, с. Почуття жалю з приводу якого-небудь свого помилкового, необачного вчинку. В її очах не було ні сорому, ні розкаяння, а тільки затамована злість, що мала вилитися на його безвинну голову (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 361); Як жаль того, кому вже принесла Ряд зморщок молодість для хмурого чола І, відібравши кращі всі бажання, Саме засмучене розкаяння дала (Лерм., Вибр., перекл. за ред. Рильського, 1951, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 691.