РОЗКА́ЧКА, и, ж., розм. Дія за знач. розка́чуватися2. Резонансом пояснюється добре відоме з досвіду явище, коли невеличка «розкачка» пружного тіла (скажімо моста) викликає його руйнування (Курс мат. анал., II, 1956, 294); Жодної хвилини не пішло на розкачку, на пошуки матеріалів чи інструментів (Веч. Київ, 26.ІV 1968, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 690.