РОЗКАРЯ́ЧКУВАТИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що розкаря́куватий. Ясень сів у крісельце, низеньке, розкарячкувате, легке й нестійке (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 15); Розкарячкуваті дубки цупко хапають своїми лапами за одяг, ніби хочуть спинити (Збан., Малин. дзвін, 1958, 402).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 690.