РОЗКАЗА́НИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розказа́ти. Не вважаючи на всі розказані Іваном страхи, Соломії трохи розвиднілось (Коцюб., І, 1955, 382); Вже були переспівані всі пісні, розказані всі веселі історії (Хор., Ковила, 1960, 53); // у знач. ім. розка́зане, ного, с. Те, про що йшла розмова. Не засинає хлопець, думає про розказане батьком (Головко, II, 1957, 214); // розка́зано, безос. присудк. сл. Скільки дійсних випадків, і казок, і кривавих легенд було розказано цієї ночі попід тинами (Головко, II, 1957, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 688.