Про УКРЛІТ.ORG

роззявлений

РОЗЗЯ́ВЛЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до роззя́вити. Микита Уласович як позіхав та побачив сеє диво [відьму], та так йому рот роззявлений і зоставсь (Кв.-Осн., II, 1956, 183); Пам’ятники імператорів та їх коней з бронзи, і їх орлів і левів з люто роззявленими пащами впадуть потрощені під ноги (Довж., І, 1958, 322).

2. у знач. прикм. Відкритий, розтулений, перев. широко (про рот, пащу і т. ін.). З-за причілкового угла [рогу] Ганна побачила.. барбосову морду з роззявленим ротом, з вишкіреними зубами (Н.-Лев., І, 1956, 87); Було з чого дивуватися. Інший, може б, так і стояв з роззявленим ротом. А я мусив опанувати себе (Мик., Кадильниця, 1959, 37); *Образно. Роззявлені роти чемоданів наганяли сум (Вільде, Повнол. діти, 1960, 27); // Відкритий, відчинений (звичайно широко — про ворота, двері і т. ін.). В роззявлені завжди ворота видно було, як колись чистий двір заріс бур’яном, як самий палац опустився (Мирний, IV, 1955, 16); В роззявлені двері блищали маховики, зуби й колеса жаток… (Головко, І, 1957, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 681.

вгору