РОЗЗЯВКУВА́ТИЙ, а, е., розм. Позбавлений спритності, незграбний, неуважний. Розрізала [Ганна] собі пальця. Марта Гаврилівна за те виспівала їй кілька докірливих слів, мовляв, «ой же ж і виросла ти, дівко, отака роззявкувата!» (Коз., Сальвія, 1959, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 681.

Роззявкуватий, а, е. Разиня, невнимательный. Мужик роззявкуватий. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 45.