РОЗЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Роздавати в позику; розпозичати. Хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз «скупий» (Коб., II, 1956, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 680.