РОЗЗБРО́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗЗБРО́ЇТИСЯ, о́юся, о́їшся, док.

1. Знімати з себе зброю; звільнятися від зброї.

2. перен. Втрачати силу волі, відмовлятися від здійснення своїх намірів, думок і т. ін. Керуючись вказівками Леніна, Комуністична партія України терпляче виховувала вихідців із інших партій в дусі марксизму-ленінізму, ведучи одночасно рішучу боротьбу проти дворушників, які не роззброїлися (Компартія України в резол. і рішен.., 1958, 43); — Добра від нього не було й не буде. Думаєш, він роззброївся? На словах! А потайки на кожного з нас діло веде (Гончар, Тронка, 1963, 208).

3. тільки недок. Пас. до роззбро́ювати. Центральна Рада, відчуваючи наближення кінця, прагнула ослабити народні маси, роз’єднати їх. З цією метою, зокрема, роззброювались і висилались з України революційно настроєні фронтові частини (Рад. літ-во, 3, 1957, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 680.