РОЗЖИ́ТОК, тку, ч., розм., рідко. Те саме, що розжи́ва.

На розжи́ток — те саме, що На розжи́ву (див. розжи́ва). Задалась [Палажка], виходячи з церкви, понести колись попові рунце на розжиток (Барв., Опов.., 1902, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 679.

Розжиток, тку, м.

1) Развлеченіе? Служу рік, служу другий, — ні смутний, ні веселий. Шчо мене не займає, нічо не тішить…. Тільки того й розжитку, коли стану бувало на стойці та собі тихесенько поплачу. Федьк. Пов. 64.

2) Разжива. Задалась, виходячи з церкви, понести колись попові рунце на розжиток. Г. Барв. 156.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 45.