РОЗЖА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЖА́РИТИ, рю, риш, док., перех. Сильно нагріваючи, робити надто гарячим; розпікати. Гоготів золотий, огненний кущ, бігли в комин гнучкі, жовтогарячі стрічки, розжарюючи цеглу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 112); Гостряки до стріл, розжаривши на багаттях, щоб загартувати, вкидали [козаки] в коновки (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 458); // перен. Збуджувати, розпалювати кого-небудь. Вміла [Алочка] тонко дошкулити йому, незлобиво посміятися з його суворості, вміла розжарити його на холодному вогні своїх дотепів (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 677.