РОЗЖА́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розжа́рити. Береться тінями розжарене вогнем і працею обличчя парубка (Стельмах, І, 1962, 120).

2. у знач. прикм. Надто гарячий. Сонце неначе найнялось, так немилосердно пече, що на розжарений пісок не можна ступнути босою ногою (Хижняк, Килимок, 1961, 46); // Який пече сильніше, ніж звичайно. Розжарене призахідне сонце забарвило ввесь світ символічним кривавим кольором (Довж., І, 1958, 431).

3. у знач. прикм. Розпашілий, розпалений від перенапруги, утоми і т. ін. Розжареними очима шукала його в списках ранених і полеглих (Кобр., Вибр., 1954, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 677.