РОЗДІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розділи́ти. Волосся [у Марії] зачесане з мистецькою простотою, розділене проділем (Л. Укр., III, 1952, 176); Тоня.. зорила крізь кущ на Віталія так, ніби шкодувала, що вони розділені кущем (Гончар, Тронка, 1963, 51); А ти — люби! Та так, щоб бурі крила Любов дала на трудному путі. І не розділена — вливала в серце сили, Ніким не прийнята — підносила в житті! (Забашта, Квіт.., 1960, 89); // розді́лено, безос. присудк. сл. В останню мить їхню колону теж розділено, відокремлено тільки передніх (Загреб., Диво, 1968, 324).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 665.