РОЗДУ́МЛИВИЙ, а, е. Схильний до роздумів (у 2,3 знач.). Роздумливому Іванові Домініковичу добре в його [Василя Івановича] товаристві (Мас., Життя.., 1960, 30); // Якому властиві задушевність, роздум (у 1 — 3 знач.). Часто звертається [І. Муратов] до форми монологу — то гнівного, то роздумливого, то одчайдушно щирого, то пристрасного, захопленого… (Рад. літ-во, 8, 1968, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 673.