РОЗДРАТО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до роздратува́ти. Майже навколішках ублагав [Варчук] роздратованого невдачею Круп’яка розділити банду: більшу частину пустити в село, а другу залишити в кущах (Стельмах, II, 1962, 203); Напившись, звірів [грек], очі його робилися червоними, як у роздратованого гарячим залізом барана (Тют., Вир, 1964, 464).

2. у знач. прикм. Який утратив спокій, вийшов з нормального стану. Хуса похмурий, роздратований проходжується по світлиці нерівним кроком (Л. Укр., III, 1952, 148); Як гніздо роздратованих шершнів, гуділи опришки! (Хотк., II, 1966, 213); // Який виражає роздратування.— Варваро! Варваро-о! — почувся з столової роздратований голос пана Чубинського (Коцюб., II, 1955, 164); Вона глянула на Залізняка, на чудесний букет троянд, і на обличчі з’явилася роздратована гримаса (Собко, Звич. життя, 1957, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 669.