РОЗДЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розде́рти. Видко роздертий в боротьбі комір і туго скручені позаду руки (Коцюб., II, 1955, 258); Люто рвонулися вгору оскалені, роздерті вудилами кінські морди (Гончар, II, 1959, 433); Русь була роз’єднана і роздерта внутрішніми межиусобицями (Фр., VI, 1951, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 663.