РОЗДВО́ЄНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до роздво́їти. Біла косинка прикривала пишну зачіску, роздвоєну тонким пробором (Десняк, II, 1955, 346).

2. у знач. прикм., перен. Який роздвоївся (у 2 знач.). Страх і збентеження струснули всю його роздвоєну зав’ялу вдачу (Довж., І, 1968, 439); Анатоль знову на самоті, роздвоєний (Кач., II, 1958, 362).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 663.