РОЗДВО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗДВО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех.
1. Ділити на дві частини, роз’єднувати надвоє. Уже щуку обскребла і роздвоїла (Сл. Гр.); Ружинський уже встиг прорватися всередину й роздвоїв табір (Ле, Наливайко, 1956, 333).
2. перен. Позбавляти цілісності (почуття, ставлення, погляд); приводити до стану внутрішнього розладу. [Ольга:] Мені добре у моєї нені, навіщо ж мені ще й друга? Я всім серцем кохаю мою неню, то чи зможу ж його роздвоїти? (Кроп., V, 1959, 129); Як клином, ця звістка роздвоїла страйкарів (Головко, II, 1957, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 663.