РОЗДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. розда́влять; док., перех.
1. Надавлюючи або натискуючи, розчавлювати, розпліскувати, роздушувати що-небудь. Шофер натиснув на газ, і машина, роздавлюючи скатами воду в калюжах, зникла за деревами (Перв., Дикий мед, 1963, 228).
◊ По кра́шанках про́йде і ні о́дної (жо́дної) не розда́вить див. кра́шанка.
2. Давлячи, тиснучи, тяжко ранити, умертвляти. Терентій роздавлює на щоці комара (Стельмах, І, 1962, 500); — Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш (Котл., І, 1952, 95); Височенна скеля.. вся поросла лісом. Ідеш — і здається, насувається вона на тебе, от-от роздавить (Хотк., II, 1966, 249); // Збиваючи з ніг, калічити, вбивати. — Василь попав під аварію, його ледве не роздавив грузовик (Хижняк, Невгамовна, 1961, 191); // Дуже гнітити, приголомшувати, завдаючи страждань. Кривавить серце кволе мого брата лиха негода, роздавлює його до краю кляте ярмо народа… (У. Кравч., Вибр., 1958, 41); Здається мені, що діється щось, що мене має роздавити і знівечити, і під обухом сеї манії хожу [ходжу] (Стеф., III, 1954, 227); Пізно ти, рідна, діждалась підмоги — Серце звільнилось розбите, слабе. Ти ж помирала й не знала, небога, Що роздавило і тата й тебе… (Павл., Бистрина, 1959, 114).
3. Завдавати кому-небудь рішучої поразки. Хай чують вороги, що ми — залізні. Роздушимо, роздавимо того, хто посягне на нас (Тич., II, 1957, 35).
4. фам. Розпивати що-небудь спиртне. Шпилька підвівсь і мовить: — Може, почекаємо? Скоро Палажка на обід прийде. Півлітру роздавимо… (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 662.