РОЗГУ́Л, у, ч.

1. Сильний, нестримний вияв чого-небудь. Першими на пожежі з’явились.. сусіди. Потривожені криками і загравою, вони, як спали, повискакували з хат і надворі деякий час, мов зачаровані, дивились на розгул стихії (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308); Стародавні індуси під час розгулу чуми випускали гадюк для боротьби з щурами, розуміючи, що саме вони розносять хворобу (Наука.., 9, 1973, 29); // Свавілля, розгнузданість кого-, чого-небудь. Триріччя 1908 — 1910 років було епохою розгулу чорносотенної контрреволюції, ліберально-буржуазного ренегатства і пролетарського зневір’я та розпаду (Ленін, 21, 1971, 320); За ними [бандитами] йдуть розгул і жах, розбиті вікна і надії… (Сос., І, 1957, 416); То були сміливці, що не хотіли скоритись, ще й самі наганяли жах на панів, стримували панський розгул в околиці (Гжицький, Опришки, 1962, 6).

2. Буйні веселощі з пиятикою, гульбою. Село затуркане, темне, в хаті-читальні досвітки. Ночами п’яний розгул із Матюхою на чолі (Головко, II, 1957, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 660.