РОЗГУКА́ТИСЯ¹, а́ється, док., рідко. Розбушуватися, розігратися (про природу). Тою порою, що спінений Понт розгукався і плеще, Вчув і стривожився вельми Нептун, — що негода зірвалась (Зеров, Вибр., 1966, 224).

РОЗГУКА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, док., рідко. Те саме, що розкрича́тися. Коняка злякалася крику й понесла, Ситник розгукався ще більше (Загреб., Диво, 1968, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 660.

Розгукатися, каюся, єшся, гл. Раскричаться, зовя кого нибудь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 41.