РОЗГРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГРОМИ́ТИ, омлю́, о́миш; мн. розгро́млять; док., перех.

1. Розоряти, спустошувати що-небудь. Виведені з терпіння, робітники 7 січня 1885 р. кинули роботу, і протягом кількох днів розгромили фабричну крамницю.. (Ленін, 2, 1969, 22); Розгромивши [панський] дім, опришки взяли на топірці пораненого товариша і відійшли в ліс (Гжицький, Опришки, 1962, 147); // Розганяти, знищувати (яку-небудь організацію). У жовтні 1932 р. поліція розгромила редакцію «Вікон», знищила весь архів, заарештувала багатьох співробітників журналу (Іст. укр. літ., II, 1956, 580); Він [цар Микола І] одним розчерком пера наказав розгромити гурток петрашевців,.. посилити цензуру (Тич., III, 1957, 154); // рідко. Ламати, руйнувати що-небудь. Панцирник ішов далі по вулиці, розгромлюючи віконниці (Ю. Янов., І, 1958, 190).

2. Завдавати поразки кому-небудь у бою. Січовики своїм рішучим нападом збили Гульського. Здавалося, що полковник використає нагоду і розгромить деморалізовану ватагу (Ле, Наливайко, 1957, 59); — Не можна допустити, щоб петлюрівці й гетьманці з’єдналися в Києві в один кулак. Тому нам треба їх негайно догнати, обійти і розгромити частинами (Довж., І, 1958, 158); // перен. Завдавати ідейної поразки кому-небудь, доводячи помилковість поглядів, переконань. Викривши та ідейно розгромивши троцькізм, наша партія тим самим завдала нищівного удару міжнародному опортунізмові (Ком. Укр., 6, 1969, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 658.