РОЗГАРЯЧІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до розгарячі́ти; // у знач. прикм. Петро Антонович гладив розгарячілу доньчину голівку (М. Ол., Леся, 1960, 37); Грубий брук примусив припинити розгарячілого коня (Ле, Ю. Кудря, 1956, 83); Розгарячілий Максим зайшов до кімнати. Кинувши від порога слова привітання, не переводячи подиху, запитав: — Ну, як мої вірші? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 646.