РОЗГАРДІЯ́Ш, у, ч., розм.
1. Відсутність або порушення належного, звичного порядку в чому-небудь; безладдя. Біля припічка стоїть у розпачі жінка. Розгардіяш у хаті — вчора ж мазала, та не кінчила (Головко, II, 1957, 356); // Безладна метушня, гамір, гармидер. Аудиторія. Студенти чекають на лекцію. Професор не з’являється. Розгардіяш. Розмови. Пісня (Мик., І, 1957, 125); Саме в такий розгардіяш, коли весь дім ходив ходором, .. на подвір’я в’їхав старомодний фаетон з тіткою Меланією, з її дочками і кучером Онуфрієм (Вільде, Сестри.., 1958, 456); // Хаос, веремія, стовпотворіння, часто породжувані умовами воєнного часу. Легко відстати від своєї частини, а спробуй в отакому розгардіяші знайти потім! (Головко, II, 1957, 535); Під кручею, де розмістилася його [Брянського] вогнева позиція, діялося щось незвичайне. Чахкання гарячих мінометів, гамір, метушня і лайка, лайка без кінця. Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд (Гончар, III, 1959, 53).
2. рідко. Соціальне заворушення, безпорядок. — Не можна ж так народ оставити… Ось, мов, вам воля: робіть, що хочете, як хочете.. Адже б такий розгардіяш пішов, що й… — писар почухав потилицю (Мирний, І, 1949, 377).
3. рідко. Можливість жити, діяти без будь-яких обмежень, на власний розсуд. Розгардіяш настав Троянцям, Оп’ять [знову] забули горювать (Котл., І, 1952, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 646.