РОЗВІ́ДУВАЧ, а, ч. Те саме, що розві́дник. — Ну, а як у вас із шляхтою? — спитав він по хвилі, зважуючи кожне цехмістрове слово, як відомості розвідувача перед боєм (Тулуб, Людолови, І, 1957, 173); Повітряні розвідувачі шукали ворога (Трубл., І, 1955, 42); В землі діють природні електромагнітні явища, і розвідувачеві легко помилитись (Наука.., 8, 1958, 19); Панкратов знав, що ідея комсомольської розвідувальної мандрівки в тайгу має реальний грунт, знав він, що не один з цих молодих робітників охоче б пристав на пропозицію записати його до складу розвідувачів (Донч., II, 1956, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 635.