РОЗВО́РА, и, ж. Жердина, якою подовжують віз. Звичні до роботи, воли ледь тягли воза, не одне колесо під розворою.. розсипалось (Збан., Сеспель, 1961, 446).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 640.

Розвора, ри, ж.

1) Шестъ для удлиненія воза. См. Розворити.

2) Разиня, ротозѣйка, зѣвака. Їхала, мамо, розвора та оглоблею мені в рот. Ном. № 6594. У лемковъ: лѣнивая женщина, только зѣвающая по сторонамъ. Вх. Лем. 462.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 36.