РОЗВЕРЕДИ́ТИСЯ, джу́ся, ди́шся, док.

1. розм. Знову заболіти від доторкання (про хворе місце, рану).

2. діал. Розвередуватися. [Матрона (до Рябини):] Овва! А ти чого розвередився та розприндився? Побоявся, що правда наверх вийде? (Фр., IX, 1952, 392).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 626.