РО́ЗВАЛЬЦЕМ, присл. Перевалюючись з боку на бік під час ходіння. А вже позаду йду і я. Я теж хочу ступати твердо, розвальцем, як дідусь (Збан., Мор. чайка, 1959, 52); Антон План розвальцем походжав по шкільному дворі, довгим березовим віником змітав шерхле листя (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 196); Ситник прив’язав коняку, пішов розвальцем назад по дорозі (Загреб., Диво, 1968, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 624.