Про УКРЛІТ.ORG

розважати

РОЗВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗВА́ЖУВАТИ ую, уєш, недок., РОЗВА́ЖИТИ, жу, жиш, док.

1. перех. Займаючи кого-небудь розмовами, справами і т. ін., відволікати його від чогось гнітючого, важкого, неприємного. Пішов старий, покликав меншу дочку:Тетянко, йди, моя рибко, до сестриці; вона у великій печалі,розважатимеш її (Вовчок, І, 1955, 93); Евтерпо! Ти одна ще не втікаєш Із наших тихих сіл і хуторів: З дівчатами в нас весну прославляєш, Розважуєш удів, жінок, бабів (П. Куліш, Вибр., 1969, 377); Я кілька днів тому посиротіла. На роботі мені ніколи думати про своє, у нас текстильна фабрика перевиконує план, товариші по роботі всі до мене добрі й розважають по змозі (Ю. Янов., І, 1954, 57); Хрестини сина, що породила Домна восени, не здолали розважити засмученого Семена, не розпорошили його гірких думок, його гризоти… (Коцюб., І, 1955, 117); // Заспокоювати, втішати у горі, нещасті і т. ін. кого-небудь. Хтось хоче, аби чиїсь листи, коли вже не вміють розважати, то хоч би не журили когось дорогого (Л. Укр., V, 1956, 395); — Та кинь ти, Федосію, цю думку!став розважати його Василь Тимофійович. — Нічого тобі не буде до самої смерті; інспектор у нас людина молода, погарячився, а насправді він не зробить лиха (Вас., І, 1959, 144); То розважити жінку хотів Петро, а тепер чує, як у самого на серці все важче та важче стає (Гр., І, 1963, 252); Сахно силкувалася розважити себе, доводячи, що все це дурниці (Смолич, І, 1958, 86).

Розважа́ти (розва́жувати, розва́жити) нудьгу́ (журбу́, ту́гу, сум, го́ре і т. ін.) розвіювати, розганяти нудьгу (журбу, тугу, сум, горе і т. ін.). Прощай, убогий Кос-Арале. Нудьгу заклятую мою Ти розважав-таки два літа. Спасибі, друже (Шевч., II, 1963, 232); До гаю йде полем вузесенька стежка,Там любо журбу розважати (Граб., І, 1959, 590); [Марта:] Спасибі.. вам, добрі люди, що хоч на годину мою тугу розважили (Вас., III, 1960, 105); Малесенький колектив оркестру, на чолі з старим Полатаєм, намагався, як міг, розважити його горе (Дмит., Розлука, 1957, 84).

2. перех. Веселити, забавляти, потішати кого-небудь чимсь. Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважаєАж чуєна вербі, Між листям десь, Зозуля закувала (Гл., Вибр., 1951, 59); Ляля весь час сміялася, юнак, видно, розважав її якимись жартами (Гончар, Земля.., 1947, 30); Він посадовив Радченка біля Ольги Климівни і наказав їй розважити гостя (Жур., До них іде.., 1952, 151); // Забавляти, тішити дитину. Я сестричку розважаю, Сам їй віршика складаю (Стельмах, V, 1963, 306); — Ти молоденька, то й хату нашу розвеселиш, і унучечку мою розважиш (Вовчок, Вибр., 1946, 30).

3. перех., розм., рідко. Всебічно зважувати, обмірковувати що-небудь. Роман йшов і розважав щось; думки снувалися по його голові, як човник поміж основою (Коцюб., І, 1955, 109); Поза тим і сам [Лясота] придивлявся, прикидав у думці ті наслідки спостережень, розважав настрої козаків, старшин (Ле, Наливайко, 1957, 196).

4. неперех. Роздумувати, розмірковувати над чим-небудь. Клопіт зчинився такий, що господи! Усяко розважували, міркувалися, дивували,.. тягнулись до двору панськогощо буде. (Вовчок, І, 1955, 175); Германові нема коли довго розважувати,він тихими кроками, мов кіт, крадеться до першої-ліпшої хати. (Фр., VIII, 1952, 334); Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників. Розваживши добре, він знайшов, що справді взяв через край (Сам., II, 1958, 231); // неперех. Зважати на що-небудь, враховувати щось. Фрейлігратів мурин-князь Якось так в запалі трахнув, Не розваживши, в свій бубон, Що, загувши, він розскочивсь (Л. Укр., IV, 1954, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 621.

Розважати, жа́ю, єш, сов. в. розважити, жу, жиш, гл. Утѣшать, утѣшить, развлекать, развлечь. Іди, моя рибко, до сестриці: вона у великій печалі, — розважатимеш її. МВ. І. 143. У бандурку виграває і сам себе розважає. Мет. 73. Розважайте дівчиноньку, щоб не журилася. Н. п.

2) Обдумывать, обдумать, взвѣшивать, взвѣсить обстоятельства дѣла. Ой куме ж мій, куме, ти розважний розуме, розваж тії слова, що я твоя кума. Чуб. І. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 33.

вгору