РОЗБУШО́ВАНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбушува́ти. Зараз копиця була геть розбушована, наче біля неї щойно походив бугай (Гончар, Таврія, 1952, 284).

2. у знач. прикм. Який розбушувався, став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.). Вона вже бачила його десь на океанських просторах, серед апаратури в радіорубці, серед розбушованих хвиль, що б’ють аж на верхні палуби (Гончар, Тронка, 1963, 327).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 620.