РОЗБУ́ТИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбу́ти.

2. у знач. прикм. Який не має взуття; босий. Вони — обідрані, розбуті, Сліпі, голодні і німі,.. — Сьогодні більше не раби: Лунають гасла боротьби! (Олесь, Вибр., 1958, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 619.

Розбутий, а, е. Разутый. Не роздягнена, не розбута. Мир. ХРВ. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 33.