РОЗБУ́РХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗБУ́РХАТИСЯ, аюся, аєшся, док. 1. Втрачати спокій: розтривожуватися. — І мені не хочеться спати, розбурхався спогадом… (Козл., Весн. шум, 1952, 103).

2. Ставати бурхливим, неспокійним (про річку, море і т. ін.). Розбурхались води, розлилися ріки І ниви, І села руйнують навіки (Фр., XIII, 1954, 168); // Ставати діючим, вибухати (про вулкан).

3. Наростати, посилюватися, досягати великої інтенсивності, сили у своєму вияві (про явища природи). Цього дня як навмисне зранку розбурхався вітер, а навечір розходилася буря (Баш, Вибр., 1948, 86); На третій день розбурхалась гроза: з громами, блискавками, але без дощу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 577).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 619.