РОЗБОРОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗБОРОНИ́ТИ, роню́, ро́ниш, док., перех. Силою примушувати відійти один від одного учасників бійки. Обоє вони качались по підлозі, дужі, п’яні, злі. Гості кинулись їх розбороняти (Шиян, Баланда, 1957, 47); — Припиніть! — тихо, пошепки кричав їм Юрко. — Припиніть! — Спробував їх розборонити, але вони міцно тримались один за одного (Добр., Не повтори.., 1968, 243); // Мирити кого-небудь, втручаючись у суперечку. Янко і Гарик розбороняли своїх надто запальних бійців, що готові були перейти до справжньої бійки (Трубл., Пригоди.., 1937, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 614.