РОЗБОГАРА́ДИТИ, джу, диш, док., розм., рідко. Дістати, випросити що-небудь десь; роздобути. Де б його розбогарадити грошей (Сл. Гр.); Не ходи, Гафізе, жебрати До нікчемних жебраків. Можна щось розбогарадити І без злих отих людців (Крим., Вибр., 1965, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 614.

Розбогарадити, джу, диш, гл. Выпросить, раздобыть. Де б його розбогарадити грошей. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 32.