РОЗБИША́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до розбиша́ка. Живучи цілий вік таким життям, вона звикла до його сама, раділа всякій удачі, допомагала в розбишацьких затіях… (Мирний, І, 1949, 404); Пана.. убили [розбійники], а пані отаман розбишацький.. собі взяв (Гр., II, 1963, 254); // Який складається з розбійників, розбишак; // Належний розбишаці. Ці [зухвальці] тебе можуть зустріти і гострим ножем розбишацьким (Зеров, Вибр., 1966, 355); // Власт. розбишаці, такий, як у розбишаки. Йому все лиш снувалися поперед очі мертві, гидкі лиця злодіїв,.. бриніли в вухах їх заказані, незрозумілі слова та страшні, розбишацькі дотепи (Фр., IV, 1950, 484); [Економ:] Чоловіка зо три, може, знайдеться між ними [охоронцями] таких, що можна покладатися, а останні розлетяться, як пір’я, од одного розбишацького посвисту (Вас., III, 1960, 197); — Це не було перебільшення: очі розбишацькі, жовті.. мала дівчина (Ю. Янов., II, 1958, 153); На обличчі її не було розгубленості, воно мало той вираз збудженої розбишацької веселості, властивої для жінок (Тют., Вир, 1960, 246).
2. Стос. до розбишацтва. [Перший старий ткач (увіходить):] Нехай мене бог боронить, щоб я з вами в таку розбишацьку справу ліз (Л. Укр., IV, 1954, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 610.