РОЗБИША́КА, и, розм.
1. ч. Те саме, що розбі́йник 1. - Ой, лишенько… бабусю.. Я з хутора… розбишаки були… всіх побили… порізали… (Мирний, І, 1949, 412); Там скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали (П. Куліш, Вибр., 1969, 175); [Яким:] Хоч думали розбишаки, що вбили мене, та шабля якось навскоси вдарила, тільки поранила… (Гр., II, 1963, 542); * У порівн. — Поріже [чоловік] отут нас. Бач, який він страшний, як розбишака (Мирний, І, 1954, 274); // Уживається як лайливе слово. — Став бурмистер їх докоряти, злодіяками, розбишаками взивати (П. Куліш, Вибр., 1969, 176); // перен. Той, хто чинить насильство над ким-небудь, пригноблює когось. Була вона грозою для розбишак, німецьких [фашистських] загарбників, ота білявенька, чи, може, чорнява, а то й русява дівчинка (Вишня, І, 1956, 326); Треба знов було йти [в ліс]. Звісно, треба… Та як? Хлопець в хаті і жінка недужа, І не вкритись ніде від отих розбишак [фашистів], І женуть на роботу, і стужа… (Перв., II, 1958, 279).
2. ч. і ж. Той, хто любить бешкетувати, пустувати. Пригадався Артем — малим хлопцем. Отакий і ріс при батькові — завзятий, цікавий до всього, добрий та ласкавий, тільки розбишака великий. Скільки доводилось батькам вислухувати скарг на нього (Головко, II, 1957, 507); Поміж них [хлопців] розбишака Зінько — завжди жовторотими пташатами набито кишені в нього (Горд., II, 1959, 13); З сумовитим усміхом простягнула волошки Марисі: — Це вам… За те, що клопочетесь моїм розбишакою… (Гончар, Бригантина, 1973, 157); — Ну скажи мені, що з тебе вийде, з розбишаки такої? — запитувала Ірина Михайлівна (В ім’я Вітч., 1954, 7); // перен. Той, що б’ється (про птахів). Стріла [ворона] півня Розбишаку — Пісняра — І чкурнула, Дременула Із двора (Бойко, Ростіть.., 1959, 67); Горобці оглушливо цвірінчали, радіючи сонячному дню.. — Х-у-р-р-р! — І зграя сірих розбишак з цвірінчанням знялася в повітря (Речм., Весн. грози, 1961, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 609.