РОЗБИ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розби́ти 1-11, 15. В моєму номері була розбита шибка в вікні, а через неї дув вітер (Н.-Лев., II, 1956, 394); Розгойдане море по всьому узбережжі викидало на пісок рештки розбитих під час шторму рибальських суденець (Гончар, Таврія, 1952, 4); У коваля жінка, розбита паралічем, лежить от уже більше року (Головко, II, 1957, 191); Попленталась вона додому, пішла ходою тяжко розбитої горем людини (Гончар, Тронка, 1963, 196); [Деїфоб:] Хвалився він, що піде в бій сьогодні і всіх своїх лідійців поведе і що не зайде сонце, як вже буде розбите впень усе вороже військо (Л. Укр., II, 1951, 281); Серед усіх тих задоволених одна лиш мати зосталася ображеною. Всі її надії були розбиті (Хотк., II, 1966, 196); — Мої нерви зовсім розбиті, розторсані (Н.-Лев., VI, 1966, 50); Вона [тухольська дорога] була також проводом для всіляких вістей про життя громад по однім і по другім боці Бескида, була живою ниткою, що в’язала докупи дітей одного народу, розбитих між двома державами (Фр., VI, 1951, 38); Через деякий час Погиба з жахом побачив над своєю головою розбите на рівні квадрати плетиво колючого дроту (Стельмах, II, 1962, 255); Не доходячи до дімочка, стежка вигиналася знаком питання, бо треба було обминути вишню Гурія Андріяновича і розбитий навколо неї квітничок (Сенч., На Бат. горі, 1960, 51); // розби́то, безос. присудк. сл. Ледве уникнули люди Гибелі, всі ж кораблі о скелі підводні розбито Хвилями вщент (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 65); Скільки даром потрачено сили! Скільки марно розбито надій! (Дмит., Осінь.., 1959, 9); На тому місці зараз збудовано школу і розбито молодий пришкільний сад (Коз., Гарячі руки, 1960, 108).

2. у знач. прикм. З побитими шибками. Старосвітський будиночок обваливсь, темніє розбитими вікнами (Вас., І, 1959, 268); // Розколотий на шматки, потрісканий, побитий. Давид підійшов до шафи і крізь розбите скло дивився на полиці, завалені пошарпаними книжками (Головко, II, 1957, 94).

◊ Сиді́ти (зостава́тися, зоста́тися, опиня́тися, опини́тися і т. ін.) ко́ло розби́того кори́та — втрачати все нажите, придбане, залишатися ні з чим. — Ну, тоді хай вона одбиває в тебе Павла, хай тішиться, а ти як була дурною, так нею й зостанешся, коло розбитого корита, — з серцем кинула Соломія (Кучер, Трудна любов, 1960, 336).

3. у знач. прикм. Дуже поношений, рваний (про взуття). Голова і груди [партизана] наспіх перев’язані бинтами, через які ще проступає кров. Із розбитих чобіт стікає вода (Воронько, Казка.., 1957, 19); Вона була в новій жовтій хустині, в старих розбитих черевиках (Донч., II, 1956, 96); Федь іде вулицею.. Він у поношеному кожушку, розбитих валянках (Ю. Янов., І, 1954, 164).

4. у знач. прикм. Який розтріпався, скуйовдився (про зачіску, волосся); розтріпаний. Вбігла [Марина], похапцем, соромливо розбиту косу на голові підбирає (Вас., II, 1959, 124).

5. у знач. прикм. Знесилений, виснажений чим-небудь. Увечері я такий розбитий, такий змучений буваю, що тільки читати можу та й то белетристику (Коцюб., ІІІ, 1956, 183); // Морально пригнічений. Артем вернувся до хати засмучений, розбитий. Погроза поліцая була не проста (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 47); Тепер вона розуміє, чому така розбита і бліда повернулась мати з міста (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 16); // Кволий, безсилий (про тіло або його частини). Піднявся [Аркадій Петрович] з кушетки на розбитих, старечих ногах і підійшов до вікна (Коцюб., II, 1955, 398); Прокинулася вона аж надвечір з розбитим тілом і важкою головою (Коз., Сальвія, 1959, 212).

6. у знач. прикм. Позбавлений жвавості, ритмічності, твердості (про ходу). Проклинаючи Палилюльку, розбитою ходою попрямував [Бараболя] на хутір (Стельмах, II, 1962, 89).

7. у знач. прикм. Який втратив своє. нормальне звучання (про голос); хриплий, дрижачий. Вона цілими днями сиділа на однім місці, говорила мало і якимось в’ялим, розбитим голосом (Фр., V, 1951, 421).

8. у знач. прикм. Який зіпсовано частою їздою, ходінням і т. ін. (про шлях, дорогу). Згадала, як осіннім розбитим шляхом остання гармата з бійцями проїхала (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 5); Всі одразу помітили, що літо вже минуло, що вже настала осінь з нескінченними мряками, розбитими дорогами, холодними вітрами (Гончар, III, 1959, 132).

9. у знач. прикм., перен. Який занапащено, знівечено чим-небудь. Несподівано починали [Залеський і Шевченко] довгу щиру розмову, в якій кожен знаходив відгук своїх власних переживань, і теплий сум спогадів, і біль за своє розбите життя та сміливі надії (Тулуб, В степу.., 1964, 421); І засохли мої сльози, Сльози молодії. І тепер я розбитеє Серце ядом гою, І не плачу, й не співаю, А вию совою (Шевч., І, 1963, 352); // Який погіршено, зіпсовано чимось. Тут у Відні пишу або дуже мало, або й нічого, бо все я тут якось у розбитому настрою [настрої] (Л. Укр., V, 1956, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 608.