РОЗБЕ́ЩЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбе́стити. Була це в основі добра дитина, тільки вкрай розбещена батьками (Вільде, Пов. і опов., 1949, 9); При кожній нагоді втовкмачувала [Шаукен] чоловікові, що дівчина розбещена, що вона ледащиця, любить тільки вбрання та пісні, не хоче і не вміє працювати (Тулуб, В степу.., 1964, 68); Сам князь був звичайний, розбещений розкошами пан, що шанував тільки царя та бога трошки (Ірчан, II, 1958, 40).
2. у знач. прикм. Морально зіпсований, з поганими, аморальними звичками. Порати заїжджих доручив [Кабашний] розбещеній своїй коханці Насті (Гончар, Таврія, 1952, 36); Розбещений.. і облудний, він засліпить дівчину своїми вишуканими словами (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 109); // Який виражає моральну зіпсованість. Юрій побачив глибокі, ясно-зелені очі, вольові і покірні, суворі й розбещені (Собко, Граніт, 1937, 36); // у знач. ім. розбе́щений, ного, ч.; розбе́щена, ної, ж, Морально зіпсована людина. Не для розбещених римуєш ти, Аспазій, Та й не для хлопчиків, що тільки двічі два В них може здержати безсила голова (Рильський, І, 1960, 253).
3. у знач. прикм. Недисциплінований, свавільний внаслідок чийогось потурання; розпущений. Він.. намучився з будовою, бо мужики в нього були розбещені і ніяк не хотіли працювати для батюшки по-людськи (Стельмах, І, 1962, 413); — Розбещена чернь забула послух свій, і віра наша руська, православна від того підупадає, отче (Кач., II, 1958, 437); // Яким не можна управляти, якого не можна приборкати; нестримний. Раптом до його розбещеної пристрасті доторкнулось і інше почуття: чи то жалість до нещасної сироти, чи, може, й справді те, що в книжках називається коханням (Стельмах, II, 1962, 222); // Зіпсований надмірною увагою з чийогось боку; неслухняний, вередливий. Не знали про його переконання і в домі Карташових, де він давав урок розбещеному синкові старого полковника (Панч, В дорозі, 1959, 53); Що Мунтяну? Його інтереси в місті, велика розбещена сім’я, три дочки, які щороку їздять за кордон, розтринькують гроші… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 602.