РОЗБЕНТЕ́ЖЕНІСТЬ, ності, ж. Стан розбентеженої чим-небудь людини. Мов у невилазних хащах плутались, бились думки, нових шляхів шукало розтривожене серце, і все ж навіть у цьому стані повного сум’яття й розбентеженості Шелюженко почував себе незмірно, — як при першому вильоті в небо, — щасливим (Гончар, Маша.., 1959, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 602.