РОЗБА́ЛУВАНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розба́лувати.

2. у знач. прикм. Який розбалувався, став неслухняним, вередливим. — Болеслава не люблю. — Хакон мав голос розкапризованого, розбалуваного парубчака (Загреб., Диво, 1968, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 602.