РОЗ’ЯРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗ’ЯРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., перех. Розлютовувати, дуже злити кого-небудь. Летить [Турн], щоб потрощить Троян; І роз’ярив дружину злую (Котл., І, 1952, 278); [Голос:] Ай, що там робиться!.. Коні стають на диби… розбігаються. [Медвідь:] То колють коней шаблями в морди і під боки, щоб роз’ярить… (К.-Карий, II, 1960, 284).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 872.

Роз’яряти, ря́ю, єш, сов. в. роз’яри́ти, рю́, ри́ш, гл.

1) Разъярять, разъярить. І роз’ярив дружину злую побить Енеєвих прочан. Котл. Ен.

2) Разжигать, разжечь. В його душі Вожу искру Господь роз’яряє. Гол. III. 259.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 64.